Кордони сьогоднішньої України багатьом зобов'язані зміні мапи Східної Європи відразу ж після Другої Світової війни, коли частині Польщі, Словаччини, Румунії, і Угорщині були додані до вже існуючих земель радянської України. Це величезне захоплення земель призвело до створення багатообразного диференційованого населення, яке дотримується різних трактувань щодо свого статусу, як українців. З часу Помаранчевої Революції в 2004 році було висловлено багато різних міркувань, щодо загрози розділу країни. У загальних рисах ця загроза характеризувалася як зіткнення про-європейського католицького заходу країни і про-російського, ортодоксального сходу. Побіжний погляд на думку виборців на недавніх виборах підтверджує, що є якась правда в гіпотезі схід проти заходу, але вона залишається занадто спрощеною версією значно більше складної правди, яка включає і конфлікт поколінь, і вплив перебільшеної і безперервної анти-західної пропаганди, і десятиліття радянської цензури і хитрувань. Насправді сьогоднішня Україна не більш розділена, ніж більшість європейських держав, де погляди виборців часто також знаходяться під впливом специфічних географічних ознак і класових меж. Детально зупиняючись на добре освітленому розподілі країни, міжнародна преса не звернула увагу на істотне досягнення України, яка уникнула цивільних конфліктів і подавила всі погрози територіальній цілісності країни за минулі три роки політичного сум'яття і революції. Лише небагато країн змогли б пройти через подібні випробування, викликані чималими потрясіннями, які ми спостерігаємо тут починаючи з 2004 року, уникнувши небезпеку виникнення кровопролиття, та все ж Україна зуміла подолати шлях через це політичне мінне поле не пролив жодної краплі крові. Ця стриманість і відчуття соціальної відповідальності були ключовими в закладенні фундаменту демократії на безплідному  грунті радянського тоталітаризму.