Погляд на історію

В Україні можна не нагадувати слова колишнього лідера пролетаріату Леніна, який майже століття назад стверджував, що “серед усіх видів мистецтва – кіно для нас є найважливішим”. Цей видатний “піарщик” свого часу добре розумів, що кінематограф – це один з найсильніших засобів впливу на громадську думку та освіту, а також насадження нової форми ідеології. Не дивлячись на цей ідеологічний тиск, Україна є місцем народження цілої низки видатних режисерів, які належать до засновників світового кіномистецтва. Так що ж являє собою історія цього найбільш популярного виду мистецтва в Україні і як воно розвивається на даний момент?

Кінофільми вперше з’явилися в Україні в 1896 році, коли кінематографічна продукція братів Люм’єр була продемонстрована у Чорноморському порту міста Одеси і далі в інших містах країни. На початку 20-го століття на кіностудіях Києва, Харкова та Одеси розпочалося виробництво фільмів на українську тематику, віддаючи перевагу екранізації популярних українських вистав або історичних творів, але майже відразу після вибуху революції 1917-го року розвиток кінематографу в Україні майже припинився. 

За часів радянської влади всі приватні кіностудії були націоналізовані. Спочатку були реконструйовані лише дві кіностудії (відомі як кіно-підприємства): в Ялті та в Одесі. У 1928 році в Києві була відкрита найбільша кіностудія, яка рік потому отримала назву кіностудії імені Олександра Довженка, на честь видатного українського режисера. Виробництво кінофільмів та мережа кінотеатрів дедалі збільшувались, разом з кількістю кіноглядачів. З такою великою базою, українська кіно-індустрія була однією з найбільших серед колишніх радянських республік за обсягом та творчим потенціалом. За часів Радянського Союзу в Україні вироблялось 30 відсотків від усієї кінопродукції країни. В середині 1980-х років, наприклад, щорічно вироблялось 60 художніх фільмів та 500 документальних, анімаційних та науково-популярних фільмів, збагачуючи державну скарбницю більше ніж на 200 мільйонів доларів валового прибутку кожен рік. Але основною рисою українського кінематографу був його самобутній національний колорит, збережений протягом років.
Після розпаду Радянського Союзу почала руйнуватися і система культурно-мистецьких закладів, в тому числі і кінотеатрів, яка до цього моменту цілком адмініструвалася і фінансувалася державою. У стані стагнації опинилося і кіновиробництво, фінансувати яке в тому ж обсязі, як це було за радянських часів, держава вже не мала змоги. До того ж, крім адміністративної, мала ще відбутися і якісна перебудова у кіноіндустрії, оскільки за відсутності єдиної пропагандистської теми, необхідно було навчитися знімати комерційні картини, які зацікавлять глядача. І хоча на сьогоднішній день цей процес ще не закінчений, вже можна сказати про те, що сучасне українське кіно знаходить свої теми і свого глядача. 

Олександр Довженко. Суперечливий кінорежисер

Три картини Олександра Довженка, які здобули йому репутацію “першого поета кінематографу” – “Звенигора”, “Арсенал” і особливо “Земля” (1930) є найкращими фільмами українського німого кіно >>

“Броненосець Потьомкін” Сергія Ейзенштейна

Сергій Ейзенштейн не народився в Україні, і свій творчій шлях розпочинав не тут. Але стрічка, яка принесла режисеру світову славу і увійшла до класики світового кінематографу, знімалася на Одеській кіностудії и розповідає про історичні події, які відбувалися в Одесі >>

Сергій Параджанов

Сергій Параджанов отримав всесвітню славу після виходу на екрани у 1964 році фільму “Тіні забутих предків”, знятого за романом відомого українського письменника Михайла Коцюбинського >>