Незважаючи на всі недоліки радянської системи, однією з її переваг була система освіти. Це було не лише прагнення держави виховати фахівців - це було способом досягнення успіху в самій системі, в результаті чого сьогодні в Україні є робоча сила надзвичайно високої кваліфікації, яка отримала широке  визнання, особливо серед представників міжнародного бізнесу в Україні. 
Розрив між поколіннями, одним, яке виросло в умовах радянської системи і тим, яке навчилося насолоджуватися отриманою свободою, - колосальний. Однак, якщо старшому поколінню може і не вистачає енергійності й ентузіазму молодих, то воно більш ніж виграє в інтелектуальному плані. Колишня радянська система освіти, незважаючи на всі її недоліки, колись поступалася лише британській в своїй здатності виховувати і розвивати таланти. Хоча нестабільність перших років незалежності України дуже негативно вплинула на систему освіти, зміни, які відбулися в останні роки, почали відроджувати славу минулих часів і особливо в сфері бізнес-освіти.
Бізнес-освіта в західних країнах сприймається як життєво-важлива і необхідна дисципліна, однак в Україні концепція "бізнес-освіти" є, по суті, новиною. Ніхто не буде заперечувати, що рівень освіти значною мірою визначає конкурентноздатність будь-якої країни, і є її потенціалом для експансії і розвитку. Це - істина, незалежно від того, про що ми говоримо - про фізику, біоінформатику або менеджмент. Однак, відродження України після розпаду радянської системи означає необхідність починати все з нуля і будувати зовсім нову систему мислення ще до початку створення будь-якої системи освіти.  Відчувався брак досвідчених викладачів філософії бізнесу, і ми мали ще менше практичного досвіду ведення бізнесу, адже попередня система освіти ґрунтувалася на принципі "сліпий веде сліпого", коли використовуються знання, отримані лише  з академічних підручників. 
Уявіть собі, якщо зможете, масштаби перетворень, що відбулися. Трохи більше п’ятнадцяти років тому існувала загальна система освіти, спрямована на навчання фахівців у різних сферах  діяльності уніфікованої планової економіки.  Кваліфікованих робітників дуже ретельно готували в професійно-технічних училищах. Молоді фахівці з середньою технічною освітою продовжували навчатися в інститутах та університетах. Держава активно заохочувала розвиток особистості, в результаті чого багато людей періодично підвищували рівень своєї освіти просто з бажання поліпшити свою кваліфікацію. Однак, незважаючи на ріст загальнонаціонального рівня академічної освіченості, небагато людей навчалися науці приймати рішення і ще менше - бізнесу. Для багатьох вища освіта, яка дозволяла отримати негайні матеріальні прибутки, була непривабливою, оскільки  таку форму матеріалізму не схвалювали. Людей готували до того, щоб вони задовольнялися кар'єрою робітника або службовця, тому що їх інтереси захищала система, яка одночасно звільняла їх від необхідності приймати незалежні рішення. Основною мотивацією для тих, хто вирішив вступати в університет, було бажання або щасливо витратити найкращі роки свого життя в неясному пошуку творчої  роботи або наполегливо займатися дослідженнями на благо Батьківщини.
Результатом була або апатична байдужність, або блискучі досягнення. Тих, хто був успішним, звичайно запрошували на роботу в "закриті" установи для більш серйозних досліджень і розробок, а іншим просто радили "забути чому вони навчалися в університетах", щоб вони могли працювати, "не розгойдуючи човен". Хоча взагалі це і не було родючим ґрунтом для розвитку молодих випускників бізнесів-коледжів, це, так чи інакше, призводило до того, що загальний рівень освіти сягав значних висот.
Просто сказати, що українська бізнес-освіта змінилася за останні десять років,  буде, м'яко кажучи, применшенням. Процес змін являв собою справжню метаморфозу: від теоретичного дослідження впливу західного капіталізму на "вітчизняну економіку" перед незалежністю України, до сучасної розвинутої освіти в сфері будь-якого аспекту ринку і його функціонування, на міжнародному  або корпоративному рівні, і, що найважливіше, - до розуміння ролі і практики індивідуальної відповідальності. Ця зміна була викликана двома факторами: по-перше, український бізнес серйозно еволюціонував з "кооперативів" і "державних малих підприємств" недавнього минулого, у великі підприємства, що мають партнерів в усьому світі, а по-друге, завдяки бажанню високоосвічених і мотивованих молодих українців скористатися  можливістю власної самореалізації. Зростання західних інвестицій і  фінансова криза 1998 р. показали, що залучення великої кількості іноземних фахівців для роботи в Україні - занадто дорого. Вакуум, що утворився, заповнили молоді українці, які працювали вдень і вчилися по вечорах і вихідних днях. Це привело до того, що середній вік керівників середньої ланки в компаніях, що розвиваються, найчастіше  менше 30 років.
Насправді, бізнес-освіта в тій формі, в якій її визнають в усьому світі, практикується протягом приблизно десяти більше років. Перша загальнонаціональна конференція з питань розвитку бізнес-освіти в Україні, організована польсько-американсько-українським консорціумом "CEUME", відбулася в 1997 р.  Тоді майже ніхто з "авторитетних" університетів не погоджувався відмовитися від думки, що бізнес-освіта повинна будуватися лише на основі традиційної системи вищої освіти у сфері економіки, в той час як нові тренінгові компанії були впевнені, що бізнес-освіту можна отримати, прослухавши короткострокові курси. Лише деякі, окрім новостворених, бізнес-школи  визнавали або усвідомлювали необхідність фундаментальних змін у мисленні, і саме цей розкол у підході до освіти призвів до швидкого поширення добре організованих і фінансованих українських бізнес-шкіл.
До цього також підштовхнув сам ринок, коли молоді підприємці, досягши меж своїх природних здібностей, визнали необхідність більш формальної освіти. Вони хотіли чогось більшого, ніж теоретичні денні курси, і вже отримали освіту, яку пропонували "старі" університети.  Тому вони пішли в нові бізнеси-школи з бажанням опанувати знання. Вони не лише хотіли навчатися самі, але й бажали, щоб їхні працівники теж отримували таку  освіту. Незважаючи на те, що вітчизняний бізнес-ринок в Україні міг досить довго існувати в змішаній формі напів-ринкової економіки і майже визнаної бізнес-практики, ті, хто прагнули до ведення міжнародного бізнесу або хотіли працювати з міжнародними компаніями, змушені були грати за міжнародними правилами, якщо очікували серйозного ставлення до себе. 
В результаті, попит навіть сьогодні набагато перевищує можливість таких шкіл забезпечити  пропозицію, тому що досвідчених викладачів просто не вистачає. Майже кожен місяць з'являються нові тренінгові компанії. Корпоративні тренінгові програми розвиваються швидко і навіть є спроби створити так звані "корпоративні університети". Це пояснюється не простим попитом з боку підприємців, а фундаментальною зміною в підході до освіти, передбаченої ще у 1997 р. Сьогодні в усій Україні менеджери з питань персоналу роблять усе можливе, щоб знайти освітні курси для персоналу всіх рівнів, як спеціалізовані курси для окремих працівників, так і для цілих департаментів. Як кажуть, "і незворотній процес вже почався". 
Найбільшою сферою зростаючого інтересу і сферою із значним потенціалом для нації є розвиток програми "MBA". Сьогодні майже всі серйозні бізнеси-школи мають свої власні програми "MBA" і висловили своє бажання приєднатися до європейських систем акредитації "EQUIS" чи "CEEMAN", і більшості це вдалося. У міру того, як український ринок розкриває для себе значення цієї загадкової абревіатури - "MBA", бізнес-школи концентрують свої зусилля на створенні незалежної репутації як навчальних закладів, що здатні якісно реалізувати загальнонаціональні програми. Пройшли ті часи, коли кожен міг заснувати будь-яку школу. Українці дуже розбірливі, і вони будуть платити лише за те, що, на їх думку, має достатній рівень якості.
За останні п'ять років консорціумом "CEUME" (консорціум з питань покращення освіти в сфері менеджменту в Україні під керівництвом університету Міннесоти) було здійснено феноменально ефективну роботу за підтримки "USAID", якому вдалося зібрати ряд державних і приватних університетів навколо філософії якісної бізнес-освіти.  За їх сприяння зараз створено постійні обміни "школами досвіду", де провідні викладачі можуть досліджувати приклади діяльності і досвід західних бізнес-шкіл. Окрім цього, проводяться загальнонаціональні змагання з досліджень конкретних прикладів.
Сьогодні визначення "сутності" бізнес-освіти не викликає особливих труднощів для серйозних бізнес-університетів. Більшість провідних університетів вже створили свою власну Українську Асоціацію з питань розвитку менеджменту та бізнес-освіти. Ці університети мислять ринковими категоріями і працюють у тісному співробітництві з компаніями даної сфери, використовуючи досвідчених західних менеджерів, які надають підтримку їх, можливо, недостатньо досвідченому викладацькому колективу. Це дозволяє досягти подвійного ефекту - встановити безпосередній контакт між університетами та їх студентами з майбутніми роботодавцями, а також забезпечити ринковий ефект релевантності й ефективності їх курсів. Окрім того, університети шукають шляхів встановлення партнерських зв'язків та визнання закордонними університетами бізнесу. 
Звичайно ж, існує чимало проблем, тому що, незважаючи на надзвичайні успіхи останнього часу, бізнес-освіта ще знаходиться на первісній стадії свого розвитку. Однак вже зараз в його розвитку намітився постійний і відчутний прогрес.  Найцікавішим аспектом є те, що  найближчим часом  українська демографічна криза спричинить скорочення кількості потенційних випускників, а отже і посилення конкуренції між університетами, що призведе до значного покращення якості навчання.
Проте найцікавіші зміни відбуваються в самих людях. Нове покоління українців піклується про своє майбутнє, кар'єру та успіхи так само, як і їх західні однолітки. Вони спостерігають успішний розвиток бізнесу і бачать у цьому безпрецедентні можливості для свого майбутнього. Колись, на початку,  багато людей вбачали в своїй освіті  можливість виїхати з України, однак швидкий розвиток вітчизняного бізнесу змусив багатьох усвідомити, що справжні можливості відкриваються саме тут.
Не так давно випускники університетів здебільшого просто хотіли отримати державний диплом. Сьогодні для більшості кадрових відділів серйозних компаній цього недостатньо. Вони зацікавлені в спеціальних навичках більше, ніж у базовому досвіді, і не хочуть платити лише за диплом - вони зацікавлені у знаннях, ефективності та, в першу чергу, у дотриманні професійної етики. 
Явище, коли студенти останніх курсів готові сплачувати за другу вищу освіту або додаткове навчання зі своєї спеціальності, все більше поширюється з посиленням конкуренції за кращі робочі місця. Сьогодні існує тенденція, коли випускники факультетів гуманітарних наук, зокрема лінгвістики, стають старшими менеджерами міжнародних компаній завдяки своєму знанню англійської чи німецької мов. Не дивно, що вони та їх роботодавці готові платити за додаткову освіту в сфері менеджменту, маркетингу або фінансів. Спочатку таке навчання проводилося за кордоном, однак сьогодні, з приходом серйозних і успішних бізнес-шкіл в Україну, вже намітилася зворотна тенденція.
Також зростає зацікавленість, як студентів, так і роботодавців в отриманні визнаних міжнародних кваліфікацій "CIM", "CPA", "IPM" і "REFA", причому студенти дуже прискіпливі з викладачами і в першу чергу запитують: "Як Ви можете навчати нас, якщо Ви ніколи самі цим успішно не займалися?". Існує цікава дилема, яка ще раз доводить необхідність постійної активної участі досвідченої бізнес-співдружності. Студенти дуже зацікавлені і дуже відверті у своїх цілях і вимогах до освіти, тому що гроші за навчання в більшості випадків вони сплачують або з власної кишені, або з бюджету батьків. Вони витрачають багато часу, ретельно порівнюючи різні програми, і зацікавлені в реальних результатах. Вони часто вимагають зустрічі з випускниками та студентами, які тут навчались. Майже ніхто не довіряє свою долю і свої гроші простим обіцянкам та рекламі.    
Підсумовуючи сказане, хотілося б відзначити, що злет рівня бізнес-освіти в Україні є простим відображенням того, що відбувається всередині нації. Люди, особливо молодше покоління, змінюються. Концепція самовизначення сьогодні стає безперечним фактом життя, у міру того, як західна бізнес-етика і стандарти вплітаються в тканину суспільства.  Система освіти скористалася нагодою, адаптувала перевірені моделі і технології, і тепер з кожним днем вона стає все більш професійною та ефективною. Як результат, майбутні покоління української бізнес-еліти будуть такими ж, або ж, навіть, краще, ніж їх закордонні колеги. Тепер це тільки справа часу. 

Статтю опубліковано в журналі "Opportunity Ukraine", №1, листопад 2003