Суперечливий кінорежисер

Три картини Олександра Довженка, які здобули йому репутацію “першого поета кінематографу” – “Звенигора”, “Арсенал” і особливо “Земля” (1930) є найкращими фільмами українського німого кіно. А картину “Земля” міжнародним журі було включено у 1968 році до 12 найкращих фільмів світового кінематографу. Але незважаючи на це, відомим українським режисером нехтували більше за інших визначних режисерів 20 сторіччя, і на жаль, за своє життя він так і не отримав належного визнання. 

 “Подивившись нещодавно півдюжини його фільмів, деякі з них вперше, я не можу пригадати нікого іншого, хто зображував би смерть настільки вражаючи красиво та глибоко, і завдяки тому так добре усвідомлював би, що це означає - бути живим”, - писав один з співробітників “Washington Post” після широкої ретроспективи фільмів Довженка в США. 

 Олександр Довженко розвинув власний стиль у кіномистецтві й тренував акторську групу згідно його принципів. Під його керівництвом була відкрита окрема школа режисури в українському кінематографі. В 1932 році Довженко завершив свій перший звуковий фільм “Іван”, після виходу якого він був звинувачений в націоналізмі. Довженко був силою примушений залишитися в Москві до кінця свого життя, знімаючи лише пропагандистські кінострічки за замовленням Сталіна. 

 “Якби мені потрібно було вибирати між красою та правдою, я обрав би красу. Я мріяв про створення чогось великого, що наповнило би радістю людське життя, але не здійснив цю мрію. Я – пасинок влади”, - до цього висновку дійшов Довженко наприкінці свого життя.