Боротьба за Україну. Інтерв’ю з Віталієм Кличко
Брати Віталій і Володимир Клички – це люди, завдяки яким світ чи не вперше почув про сучасну Україну. Про перемоги і чемпіонські титули цих боксерів у надважкій вазі знають навіть люди, далекі від спорту. Але для українців брати Клички – це не лише успішні спортсмени. І хоча їхні спортивні досягнення неодноразово заставляли співвітчизників відчувати гордість за свою країну, на батьківщині їх люблять не тільки за це.
Можна сказати із впевненістю, що це люди нової формації. Вони освічені, ерудовані та інтелігентні, мають докторські ступені в галузі спортивних наук і беруть активну участь у громадсько-політичному житті країни. Ми вирішили запитати у Віталія Кличко, як все це йому вдається встигати і, як він бачить майбутнє України.
– Віталій, Вас добре знають у Європі та світі, Ви жили і працювали у Німеччині. Чому ж Ви наразі живете саме в Україні?– Тому що в Києві я відчуваю себе вдома, бо я знаю, що можу себе повністю реалізувати тут і принести користь молодій державі Україна. Наша країна обрала для себе європейський вектор розвитку. Ми хочемо побудувати демократичну державу. І я вірю, що та енергія, той досвід, який я маю, може стати в нагоді моїй країні. Україна має великий потенціал. На сьогодні багато чого залежить від молодого покоління, від тих людей, які люблять Україну, вірять у неї, пов’язують із нею своє життя.
– Вас знають як мецената, які благодійні програми Ви підтримуєте?– Ми є послами ЮНЕСКО за програмою «Освіта для дітей у нужді». Ця діяльність не обмежується рамками однієї країни. Ми акумулюємо кошти і допомагаємо втілювати освітні програми в багатьох країнах, що розвиваються, щоб дати можливість дітям із бідних сімей знайти себе у суспільстві та реалізуватися у житті. Гарна освіта – це ключ до вирішення проблем, які виникають у недостатньо забезпечених дітей, це спосіб уникнути замкнутого кола «бідність-злочинність».
– У Вас є свій благодійний фонд у Києві, які програми він підтримує?– В Україні, окрім освітніх програм, велику увагу приділяємо розвитку спорту: допомагаємо відбудовувати спортивні зали, спортивні майданчики, організовуємо спортивні турніри.
– Після того, як Ви пішли з великого спорту, Ви зайнялися політичною діяльністю. Чи вдається Вам реалізуватися у цій сфері?– Це дуже непросто. Річ у тім, що український політикум переживає період свого становлення, ми хочемо побудувати цивілізоване суспільство. І це лише перші кроки, а вони завжди даються тяжко. Тільки той, хто йде, осилить дорогу. І один зі шляхів, який я обрав для себе – це політика, оскільки саме політика задає напрямок розвитку всьому суспільству. Це важкий шлях, але я легких шляхів не шукав ніколи.
– Була інформація, що Ви збираєтеся повернутися до великого спорту. Це так?– Так.
– Чи не складно буде поєднувати політичну кар’єру і спортивну?– На сьогодні я – депутат Київської міської ради. А всі депутати міських рад працюють у нас на громадських засадах, тобто не отримують зарплатні. І кожен із депутатів має основне місце роботи. Я ж займаюся спортом і тренуюся щодня. Спортивні виступи – це один–два рази на рік. Між ними достатньо часу, щоб сконцентруватися на суспільно важливих справах. Одне іншому не заважає, і я не бачу для себе тут великих проблем.
– Ви багато спілкуєтеся з людьми в різних країнах. Чи достатньо у світі знають про Україну?– На превеликий жаль, у світі про Україну знають небагато. Помаранчева революція отримала, звісно, великого резонансу у світі. І те, що за такої напруги і протистояння у нашому суспільстві на той момент, ці події відбулися виключно мирним шляхом, без крові – це великий плюс для нас. Дуже багато знають про Чорнобиль, але це не візитівка України. На цю роль більше підходить надзвичайно красива природа південного узбережжя Криму, чудові курорти в Карпатах, унікальні мінеральні води, Київ – одне із найдревніших міст Європи. У нас є, на що подивитися, Україна - яскрава і самобутня. Можливості для розвитку туризму у нас великі, інфраструктура розвивається, і з часом кількість туристів значно зросте. Ті, хто приїжджає сюди вперше, відкривають, наскільки ця країна прекрасна, наскільки тут гостинні люди. Одна із професій, яку я отримав ще у підлітковому віці, – це професія екскурсовода. Я супроводжував групи дітей, які приїжджали до Києва з різних міст. І сьогодні іноді використовую той досвід. Я часто запрошую до Києва своїх закордонних друзів.
– А хто із відомих людей приїжджав до Вас? Чи бували якісь курйозні випадки?– У Києві я супроводжував, приміром, Мілу Йовович, Сергія Сікорського, Майка Тайсона і багатьох інших. Цікава історія сталася з Майком Тайсоном під час відвідання однієї з церков Києво-Печерської Лаври. Я раптом помітив, що Майк стоїть босоніж посеред церкви. Я питаю: «Майк, а де взуття?» І тільки потім зрозумів, що він зняв його перед входом до церкви за мусульманським звичаєм. Довелося пояснювати, що за православним звичаєм у чоловіків при вході до церкви має бути непокрита голова, а взуття знімати не обов’язково. Такі ось різні культури. Але, вражіння у всіх моїх гостей залишилися чудові. Я дуже радію, коли вони дивуються, відкриваючи для себе Київ і Україну.
Бесідувала Н. Науменко Фото П. Терехов
