Олександр Довженко. Суперечливий кінорежисер
Три картини Олександра Довженка, які здобули йому славу та репутацію “першого поета кінематографу” – “Звенигора”, “Арсенал” і особливо “Земля” (1930) є найкращими фільмами українського німого кіно. А картину “Земля” міжнародне журі у 1968 році включило до 12 найкращих фільмів світового кінематографу. Проте попри це, відомим українським режисером нехтували більше за інших визначних режисерів 20 сторіччя і, на жаль, за своє життя він так і не отримав належного визнання.
“Подивившись нещодавно півдюжини його фільмів, деякі з них вперше, я не можу пригадати нікого іншого, хто зображував би смерть настільки вражаюче красиво та глибоко, і завдяки тому так добре усвідомлював би, що це означає – бути живим”, – писав один із співробітників “Washington Post” після широкої ретроспективи фільмів Довженка в США.
Олександр Довженко розвинув власний стиль у кіномистецтві й тренував акторську групу згідно з його принципами. Під його керівництвом було відкрито окрему школу режисури в українському кінематографі. В 1932 році Довженко завершив свій перший звуковий фільм “Іван”, після виходу якого його було звинувачено в націоналізмі. Режисер був силою примушений залишитися в Москві до кінця свого життя, знімаючи лише пропагандистські кінострічки на замовлення Сталіна.
“Якби мені потрібно було вибирати між красою та правдою, я обрав би красу. Я мріяв про створення чогось великого, що наповнило би радістю людське життя, але не здійснив цю мрію. Я – пасинок влади”, – до цього висновку дійшов Довженко наприкінці свого життя.
