Володимир Вернадський
Вернадський Володимир Іванович (1863–1945) – видатний український вчений та мислитель. Постать Володимира Вернадського є унікальною в науковій історії ХХ століття. Він був справжнім енциклопедистом, у своїй діяльності поєднав декілька наукових напрямів – біологію та хімію, геологію та філософію. Вчений вважається засновником щонайменше трьох окремих наукових дисциплін – біогеохімії, геохімії та радіогеології. Йому належать відкриття закону біогенної міграції атомів та закону константності.
Загалом науковий доробок Володимира Вернадського налічує понад 700 праць з питань дослідження хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, кристалографії, мінералогії, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції тощо.
Видатним внеском вченого до історії наукової та суспільної думки стало створене ним вчення про біосферу – оболонку Землі, де можливе життя, яке у майбутньому буде підґрунтям для розвитку екологічних досліджень в усьому світі. У своїй праці „Біосфера”, яка вийшла у 1926 році, він синтезував уявлення про світ, його єдність, передбачив перегляд базових понять науки про матерію та енергію, будову Всесвіту, простір та час. Роботи Володимира Вернадського сприяли формуванню нового світогляду, нового погляду на природу загалом. Задовго до початку атомної ери він попереджав про небезпеку, пов’язану з радіоактивністю, про відповідальність людства за збереження біосфери Землі.
Наукову діяльність Вернадського було високо оцінено світовою спільнотою. Його було обрано почесним членом Французької та Чеської академій наук, а також Наукового товариства імені Шевченка.
Володимир Вернадський був не лише видатним вченим, але й організатором та популяризатором науки. Він став засновником та першим президентом Всеукраїнської академії наук (1918–1921); головою Тимчасового комітету, утвореного для заснування Національної бібліотеки Української Держави в м. Києві (нині Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського); організатором і директором Радієвого інституту (1922–1939), Біогеохімічної лабораторії (нині Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. В.І. Вернадського Російської академії наук). Протягом 15 років вчений очолював Комісію дослідження природних виробничих сил, яка зробила колосальний внесок у справу вивчення мінерально-сировинної бази країн колишнього СРСР, зокрема, України. Учнями Володимира Вернадського стали безліч видатних науковців.
Сьогодні ім’я академіка Вернадського носять вулиці у Києві, Москві та Симферополі, Таврійський національний університет. На його честь названо два мінерали, а також гірський хребет у Антарктиді та українська антарктична станція. У 1945 році Академія наук СРСР заснувала премію та золоту медаль ім. Вернадського. А 1973 року і Національною академією наук України встановлена премія ім. В.І. Вернадського.
